Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи

Європейський вибір князя Володимира, або Як мусульманин Русь хрестив

Європейський вибір князя Володимира, або Як мусульманин Русь хрестив

Європейський вибір князя Володимира, або Як мусульманин Русь хрестив

Цього року ми святкуємо 1020-річчя хрещення Русі. Дата кругла лише образно – на нуль закінчується – але святкування планують провести помпезні. Причому разом: Україна та Росія. Про спільне відзначення цього свята домовилися спочатку президенти України та Росії, а потім особисто Віктор Ющенко та Алексій ІІ.

Поміж тим, досі невідомо, хто насправді хрестив Київську Русь.

«Прелюбодейчич бисть убо»

Що означає «був великим розпусником». Так називає Володимира тоді ще не хрестителя літопис 980 р., наводячи безліч доказів того. «Володимир залеже дружину братьню грекиню і бе непраздно, од нея ж родися Святополк…», наводить цитату з літопису Михайло Чугуєнко у книзі «Україна, яка шокує». До речі, майбутня матір Святополка тоді була черницею, адже тільки-но втратила чоловіка (не без допомоги Володимира).

Руські літописи часів язичництва, а також арабські літописи Х ст. характеризують Володимира Великого зовсім не таким, як сучасні підручники історії, які посилаються на більш пізні літописи, вже православної Русі.

«Был же Владимир побеждён похотью, и были у него жёны [...], а наложниц было у него 300 в Вышгороде, 300 в Белгороде и 200 на Берестове, в сельце, которое называют сейчас Берестовое. И был он ненасытен в блуде, приводя к себе замужних женщин и растляя девиц». Це вже цитата з Повісті минулих літ. Причому Нестор Літописець не вказує, чи лишилися наложниці у руського князя після хрещення, що, погодьтеся, зовсім негарно характеризує святого рівноапостольного князя.

Митрополит Іларіон взагалі наводив фантастичні цифри: гарем князя Володимира налічував 1000 наложниць (і це в купі з п’ятьма офіційними дружинами). У Ніконському літописі взагалі наводиться цифра 1100 налжниць. Цьому гаремі важко знайти офіційних аналогів у світовій історії (хоча той же Іларіон намагався пояснити розпусність Володимира традиціями того часу). Приміром, сучасник великого князь хазарський султан мав 25 наложниць. Так, у Біблії сказано, що цар Соломон мав 700 наложниць і ще з 300 були «на запас», але ж у нашого ще й офіційні дружини були! До того ж, він встигав ґвалтувати дівиць і чужих дружин. Полоцьку княжну Рогнеду (матір Ярослава Мудрого) він зґвалтував на очах її батьків.

Але полишимо амурні справи Володимира Святого – про них не одну статтю можна написати. Цікавий сам вибір православної віри. Підручники з історії жартома пояснюють, що, мовляв, вибір був зроблено через можливість вживати алкоголь. Насправді все трохи складніше.

Володимир, звісно, міг обрати і католицизм, власне, теж християнство, і теж пити можна. Але православна церква завжди мала менший авторитет і вплив на населення і владу, ніж католицька. Рим фактично обмежував владу монарха, а Константиполь навіть центром православ’я толком ніколи не був.

Православна церква на Русі (а потім і в її державах-спадкоємцях) завжди була залежною від князя (царя, імператора). Якщо жерці мали фактично необмежену владу над князем («Вони наказують їм приносити в жертву творцю те, що вони забажають із жінок, чоловіків, табунів коней; коли накажуть знахарі, нікому не уникнути виконанню їхнього наказу», писав арабський дослідник Ібн-Русте), і засідали у княжій думі, де мали значний статус, то православне духовенство, яке їх там замінило, ніякого впливу ніколи не чинили, і приклад накладання анафеми на гетьмана Мазепу за часів царської Росії яскравий тому приклад.

До того, приймати якусь віру на зміну язичництву було геополітичною необхідністю, адже могло лишити Русь у міжнародній ізоляції (всі потужні її сусіди того часу були або християнськими, або мусульманськими державами). Цікаво, що до Хрещення Русі держава переважно орієнтувалася на мусульманський Схід, а після – християнський Захід. От вам і європейський вибір.

Проте є цілком достовірні факти, які свідчать, що Київська Русь стояла на порозі ісламізації. Зарубіжний український історик Омелян Пріцак, іноземний член НАН України, посилаючись на арабське джерело (Аль Марвазі, 1120 р.), стверджує, що під час князювання у Новгороді (970-978) зацікавлений у поліпшенні стосунків з Волжською Булгарією Володимир прийняв іслам у його тюркській версії. Так що зійшовши на Київський престол, він уже був мусульманином, і лише геополітика спонукала його на християнізацію.

Вогнем і мечем

988 р. відбулося хрещення Русі. Так вважається офіційно. Хоча в іноземних джерелах того часу немає даних про цю подію, що виглядає як мінімум дивно, адже подія такого масштабу просто не могла лишитися непоміченою. Можливо, пояснення цього просте: християнізація Київської Русі мала неканонічний характер з точки зору церковного права (і хай тепер УПЦ МП доводить, що вона – канонічна, а КП – ні).

Піп Анастас та корсунські попи, які проводили хрещення за наказом Володимира, були звичайнісінькими попами, а процедуру має здійснювати як мінімум архієрей. Тож Константиполь міг просто не визнати охрещення Києва. До того ж, лише в 1037 р., уже за часів Ярослава Мудрого константинопольський патріарх офіційно прислав до Києва митрополита Феопемта, який пересвятив Десятинну церкву і проголосив канонічний початок поширення християнства на Русі.

До речі, найавторитетніший український історик Михайло Грушевський в «Історії України-Руси» пише: «Неясно стоїть справа з початками церковної орґанїзації за Володимира. До Ярославових часів не маємо нїяких сучасних відомостей про митрополитів руських: в памятках XI-XII вв. стічаємо тільки отсих трьох митрополитів, або архіепископів: Іоана (десь в 1020-х р.), Теопемпта (в 1030-х) і Іларіона, поставленого 1051 p.. Титул Леона митрополита переяславського дав привід до здогаду, що з початку митрополїя була не в Київі, а в Переяславі». А потім Голова Центральної Ради додає: «Иньші [припускають], що до Ярослава взагалї не було на Руси нїякої митрополії, і тільки при нїм зявила ся вона».

Але є й «иньші», які стверджують, що насправді Київську Русь хрестив князь Аскольд у 860 р. Канонічність Аскольдового хрещення документально підтверджують «Послання» тодішнього патріарха Фотія та організація на давноруських землях Руської митрополії. Це, до речі, підтверджують мусульманські джерела (Ібн-Хордадбег, 880-ті рр.).

Але, як знаємо, 882 р. стався державний переворот – на нинішній Аскольдовій могилі Олегом було вбито руського князя. Доручившись підтримки жерців-язичників, Олег розпочав антихристиянський терор, внаслідок чого християнство втратило статус державної релігії.

Європейський вибір князя Володимира, або Як мусульманин Русь хрестив

До речі, Володимир Великий та Ярослав Мудрий також починали свої князювання з переслідування християн. У 980 р. (за іншими даними – 978 р.) в Києві принесли в жертву батька й сина – варягів-християн. А як тільки Ярослав за допомогою новгородців і варягів-язичників захопив столицю Русі, враз «погоріли церкви».

До речі, якщо вірити в легенду про хрещення русичів Володимиром, слід згадати, як хрестили Новогород найближчі соратники великого князя. Літописи пишуть, що Добриня хрестив вогнем, а Путята – мечем. До речі, перший у 980 р. встановлював у Новгороді ідол Перуна, а у 988 р. разом з єпископом Йоакимом руйнував язичницькі ідоли. Вам це нічого не нагадує в проекції на нинішню Україну?

«Видно мав чим заплатити»

Зрештою, всіма правдами і неправдами Русь хрестили, в Києві офіційно встановили митрополію. Вона збереглася, навіть після монголо-татарської навали. Власне, останні церкви не руйнували, адже боялися помсти «чужих богів».

Та коли на свою біду князь ростово-суздальський і київський Юрій Долгорукий заснував Москву, та згодом почала висувати претензії на руську митрополію. Звісно, мотиви були цілком політичні: перенісши митрополію до себе, Московія прагнула поширити свій вплив на руських землях, які тоді поступово почали підпорядковуватися Великому Князівству Литовському.

Михайло Грушевський пише: «Очевидно стараючи ся здобути для свого чоловіка митрополїю, Ольгерд (князь Литовський – Авт.) надїяв ся дістати собі ті впливи в спірних між Литвою й Москвою землях, які давала московському князеви залежність від нього митрополита. Царгород став ареною боротьби й всяких заходів сих кандидатів і їх сторонництв. Головну ролю при тім відогравали гроші; припадком захована тверська записка оповідає про посольства, що прийшли до Твери від обох кандидатів на митрополїю збирати на них гроші.

Справа варила ся в Царгородї сильно. Подробиць не знаємо, але в результатї переміг Алексїй (тобто ставленик Москви, а не канонічної руської митрополії – Авт.), хоч як не мило було прийняте в царгородських кругах се присланнє кандидата з Москви. Видно мав чим заплатити. Його признано митрополитом „київським і всея Руси”, і спеціальною синодальною постановою (в липнї 1354 р.), очевидно на бажаннє його й московського князя, лєґалїзовано сполученнє з митрополичою катедрою володимирської епархії й перенесеннє митрополичого осїдку до Володимира; Київ мав зіставати ся митрополичим столом, але тільки титулярно; що фактично митрополичим осїдком став не Володимир уже навіть, а Москва, про се Алексїй, видко, не вважав потрібним згадувати».

Так фактично узаконився церковний переворот, який призвів до того, що центр православ’я де-юре перемістився в Москву, і та таким чином могла впливати на православні єпархії на всіх слов’янських землях. Звісно ж, враховуючи, що становище духовенства в Московії, а потім у Росії, було залежне від царя, зрозуміло, який адмінресурс одержувала влада.

Прикладів того, як царат маніпулював духовенством, яке, в свою чергу, традиційно мало авторитет у населення, можна навести багато. Анафеми Степану Разіну, Омеляну Пугачову, Іванові Мазепі, Андрію Маркову – яскраве свідчення такого собі політичного замовлення церкві, який вона блискуче виконувала.

Як бачимо, Божа справа на наших теренах (як, втім, і в інших краях) робилась людськими руками – і дуже часто ці руки були далекі від безгрішності. Так вона робиться й сьогодні. Тож, воздаючи Богу Богове, не варто забувати про кесарів, для котрих усе це – не більше, ніж політика. Але й не менше.

Ярослав Загоруй

Зі скороченнями вперше опубліковано в інтернет-виданні "Форпост"


Категория: Мои статьи | Добавил: kurilex (06.07.2008)
Просмотров: 2017 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: