«Мить» Миколи Сядристого

Цими днями у видавництві «Український пріоритет» побачила світ книжка поезій «Мить» Миколи Сядристого.

Микола Сядристий. Коли промовляємо це ім’я, перед нами постає – відомий майстер мікромініатюр, народний художник України.

Микола Сергійович народився на Харківщині. Свого часу навчався в Харківському художньому училищі. Згодом закінчив Харківський сільськогосподарський інститут імені В.В. Докучаєва. Працював агрономом на Закарпатті, інженером в інституті системи Академії наук України. Майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон України з підводного спорту.

Микола Сядристий – людина різнобічних інтересів. Лише створенням мікромініатюр займається близько 50 років. Всі роботи виконує вручну. Він – автор книг «Чи важко підкувати блоху?» та «Таємниці мікротехніки». Остання книжка витримала декілька видань і як бестселер на Всесоюзному конкурсі (1970р.) на кращу науково-популярну книгу одержала Першу премію.

Творчість цього майстра затвердила у світі появу нового слова – «мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні у словниках.

Про його мистецтво знають в усьому світі. Щодень у Києво-Печерському заповіднику біля Музею мікромініатюр стоять черги, аби побачити диво з див. Тут збираються люди з усіх куточків світу! А сам герой майже щодня зустрічає відвідувачів. Його твори представлені і в Московському політехнічному музеї, в князівстві Андорра, а також в угорському містечку Сентендре.

Протягом багатьох років Микола Сергійович Сядристий досліджує суть і витоки тоталітарних режимів: фашизму, комунізму, нацизму. Документальна пересувна виставка про комуністичний терор в ХХ столітті, підготовлена автором на базі зібраних документів, демонструвалася в 20 обласних центрах України, а також в Угорщині та Греції. Микола Сядристий є автором усіх архівних текстових підбірок на Меморіалі  пам’яті жертв голодоморів.

Сьогодні Микола Сядристий виступає ще в одному амплуа – поет. Вірші він пише давно. Та ось все не наважувався винести їх на люди. У ці квітневі дні він порадував нас збіркою віршів «Мить».

До книжки увійшли вірші, які Микола Сядристий писав у різні роки свого життя українською та російською мовами. Філософські вірші на різні теми життя, розміщені на великих пілонах у музеї мікромініатюр в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, впродовж десятиліть щоденно із захватом читали й читають відвідувачі з усіх країн світу.

Стиль його поезії – це витончена спостережливість, через деталі якої читач непомітно втягується в широке бачення того, про що йдеться у віршах. Автор, який се життя захоплюється світовою поезією, вважає, що принцип такої психологічної, так би мовити, ненав’язливості і є таємницею справжньої поезії. Вона немає нічого спільного зі звичайним віршуванням, яке часто помилково теж вважають поезією. У віршах збірника «Мить» – великий навколишній світ.

Микола Сядристий шліфує свою поезію, мов мікромініатюру.

Книгу поезій відкриває епіграф геніального вченого академіка Володимира Вернадського: «У житті людини інколи справжнім життям є одна мить. Але через цю мить, яку б різноманітну форму вона не прийняла ( а вона може прийняти саму безкінечно різноманітну форму), все життя людини набуває іншого змісту.»

Збірка поезій складається з розділів з такими влучними підзаголовками: «Клич», «Біль, «Степ», «Небо», «Памир», «Это вы пишите стихи моей рукой», «Дерева», «Море», «В музеї вічності».

Обкладинку книжки прикрашає чудове фото Валерія Вітера.

У книжці використано фото робіт відомих світових художників, підібраних автором книги. Серед них – Василь Лопата, Анастасія Рак,  Теодор Шасеріо,  Жан Енгр, Наталя Гончарова Едвард Мунк…

Побачила світ ця чудова книжка поезій  у видавництві «Український пріоритет».

І ось він – перший вірш.

Людмила Чечель

КЛИЧ

Вставай! Пора! У довгім сні – провина!

Вставай! Прийшла твоя

верховна днина!

СТАРОВИННИЙ ГІМН

Вставай! Твій час б є в двері золоті,

Міста і села вже давно пусті!

Вставай! Вставай! Прийшла верховна днина,

І ти один, як у вогні зернина,

Згоріли всі дороги і мости,

Хай доля бачить, на що здатен ти!

Вставай! Пора! У довгім сні – провина!

Вставай!прийшла твоя верховна днина!

Глянь! Ожили загиблі святі,

Пророчо б’ють у дзвони золоті,

І вся земля гуде довкола грізно!

Вставай! Поки іще не стало пізно!

                                          1976 р.

***

І день, і ніч над хатою стоїть,

Неначе знак запитання, лелека.

Скажи мені, чи там, між верховіть,

Ти чуєш, птахо, голоси далекі?

                                        1988 р.,

м. Брісбен, Австралія

СЕЛЯНСЬКИЙ ЗАПОВІТ

І шкарубкі заповіти.

       І. Драч

Раніш сонця вставай,

Лінь не зна довголіття,

Труд спасе тебе, знай,

В самоті й лихолітті.

На сирому не спи,

 І не пий по-дурному,

І образ не копи –

Зло повернеться злому.

В низі сад посади, –

Де земля добре родить.

Поруч ще посиди, – 

Моє сонце заходить.

***

Это кажется только, что идешь по прямой –

Сквозь года и манящие дали,

А по сути – спешим, чтобы снова домой

Возвратиться по вечной спирали.

                                    1983 г.

БІЛЬ

Як згоріле насіння,

Спить в землі покоління…

Спить в степах і в болотах,

І в холодних широтах.

Сплять в землі і в воді,

І старі й молоді,

Сплять сумні і веселі,

Сплять двори й цілі села.

Сплять і губи, і коси,

Поцілунки і роси.

Сплять пісні і надії,

І тривоги, і мрії.

Як згоріле насіння,

Спить в землі покоління.

І долаючи путь,

Оглянись!

Не забудь! *

      1967 р.

___________________

·                     Вірш викарбувано на гранітній плиті Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні у ХХ столітті.

  ***

Що там трагедії Сенеки, чи Шекспіра –

Я ставлю проти них своє село,

Яке на світі все пережило,

Чого б не винесли ні Гамлети, ні злі

І безпорадні в горі королі!

                                 1967 р.

***

І сплю, й не сплю. А щедре літо

Величний спокій в серце ллє,

І, як в дитинстві, все на світі

І незалежне, і моє:

І цей стрімкий у небі сокіл,

Шляхи далекі, що димлять,

І осокорів ряд високий,

Що наді мною ледь шумлять…

                            1976 р.

***

Мов блискавка, згадалась мить:

Йде літній дощ, вода шумить,

А я з вікна дивлюсь на світ,

На горобців, що поміж віт

Сидять, цвірінькають щасливо,

А над селом проходить злива,

Вода подвір’я заливає,

Скрізь, поміж квітами вода,

І мати з поля поспішає –

Ще зовсім-зовсім молода.

                            1976 р.

***

Ніби шпилька у стрічці,

Тонко мріє місток,

Загубивсь я на річці

Серед білих заток.

Білі хмари заснули,

Ледь тремтить далина,

Мрійний голос зозулі

Мов крізь сон долина.

                  1976 р.

***

В останню мить перед очима

 людини пролітає все її життя.

                 Повір’я

Я помирав. І в ту останню мить

Усе життя в очах не пронеслося.

Згадалась річка, яблука в воді,

Квітуча балка між зелених нив,

Суворість матері, запилене волосся –

Все те, чого ніколи не цінив.

                          1967 р.

***

І

Минає все! Але не все мина!

Он джерело б є прямо з дна,

І що йому, що все мина!*

                       1976 р.

ІІ

Где народ мой? Рядом!

С ним мои труды.

Я же выпью яду,

Как простой воды.*

                1983 г.

·                     Вірші до портрета-барельєфа Т.Г. Шевченка

 ***

Я верю: миром правят чудеса,

И сокращаются космические дали,

Благословляю жизнь и небеса,

Которые Ее с иных миров прислали.

И это – явь! Плащ белый расстегнув

Медлительным движеньем королевы –

Еще бы! Млечный путь в дороге обогнув,

Передо мной – космическая дева.

Что будет дальше? Сердцу – все равно,

Пусть даже боль! Я к ней готов, но знаю:

Я – счастливее всех. Вот с нею пью вино

И в ее звездном взгляде утопаю.

                              1997 г.

 ***

Вчера во сне я с Вами рвал цветы,

Над нами ласточки в дворе в дворе гнездо лепили,

Они о чем-то звонко говорили,

С небесной опускаясь высоты.

Вы были в белом. Синева лилась

С небес, оттенками, на плечи Вам, на руки…

И смутное предчувствие разлуки

Молчанием объединяло нас.

          1997 г.

 ***

Ми рвали лілії. Як сніг,

Вони сліпили наші очі.

Букет, немов квітучий сміх,

Лежав снопом в руках дівочих,

Іскривсь від поруху руки.

 Крізь забуття і крізь роки

Важкі краплини, наче ртуть,

І досі відблиски кладуть

На всі діла, на всі слова,

На все, що в безвість відплива.

                            1976 р.

 ***

 Я село українське за кордоном зустрів –

Соняхи, білі двори,

Написи: «Школа», «Книгарня» і «Хліб»

Довго виднілись з гори…

              1971 р.

м. Пряшів, Словаччина

 ***

На празднике Космической игры

Я видел в малом целые миры:

На паутинке чья-то жизнь держалась,

Или скала от капли разрушалась.

                                    1976 г.

 ***

Я тисячу років прожив на Землі,

Лише пригадую усіх, кого знав,

І тих, хто давно

Між живими

Забутий.

     1976 р.